На папері
А на папері насіяно снів.
Може, вони проростуть почуттями?
Думка вчорашня приходить до тями,
я видаляю себе, наче спами.
Ти на добу чи на світ обмілів?
Білий папір роз'їдає іржа,
букви на порох розвіює осінь.
Ти ще у мене нічого не просиш.
Ти вже у мене нічого не просиш.
Ми у минулому. Холодно.
А на папері насіяно слів.
Марно любов зачепилась корінням,
марно майбутнє бубнявіє синім,
стебла чіпляються крапки і рими.
Ти ще у серпні усе спопелив...
І на папері нічого крім слів...
Коли вицвітає рік
Коли вицвітає рік, коли відлітає в грудень
останній листок життя скупого календаря,
тулю до грудей тебе і знаю, що сонце буде
і сніг, і ялинка, і…
Нарешті жалі стирай.
Люби мене, як тоді, у спеку липку липневу.
Цілуй, як цілують раз – на вістрі життя – на вдих.
Загадуй бажання – і летімо з тобою в небо!
У тебе немає крил?
Та вистачить і моїх…
01.01.2012
***
Зеленими були мої слова.
Їм дозрівати б, щоб тобі медами
вони ставали. Кругом голова
від цвіту і кохання поміж нами...
Спинався червень бігти по траві
і розганяти зграї ластівчині.
А я зі словом ще була на «ви».
(Чи вже воно на «ти» зі мною нині?)
Палало літо вишнями в саду,
губило сонце в зелені проміння.
Ти думав – я без тебе пропаду.
Ти був правий, бо пропадаю нині
у літі, у листві та у літах,
хоча тебе згадати вже несила.
Мої слова достигли на гілках
і падають, і котяться по схилу.
І зовсім не медові – гіркота.
Ну що візьмеш з покрученої дички
у передосінь?
Тільки сивий птах
видзьобує в гіллі малі кислички.
***
Десь і щось я знову недомріяла,
між рядків читаючи листи.
Вірші-мошок розігнала віялом
і реальність прийняла… А ти?
Я була відверто старомодною
і не сміла зрадити чуттів.
Нині я ту помилку розмотую
по годинах, днях, словах… А ти?
Я напевне схибила із вибором.
Море зрад хіба переплисти?
Вибачаю, стоптану і випиту,
я - тобі - себе… Палю листи…